AngelsDress



 Каталог статей
Главная » Статьи » Мои статьи

Свято Покрови

Одне з найбільших осінніх свят в українському календарі була Покрова (14 жовтня). Легенда оповідає так про походження цього свята: У 903 році військо сарацинів напало на Візантію і дуже швидко оточило Константинополь. Місто опинилось в скрутному становищі. Під час одного із богослужінь у Влахерській церкві люди молили Богородицю про заступничество, і тоді Вона явилась і, знявши свій покров, покрила ним усіх тих, хто молився, а разом з ними і все місто. Дуже швидко військо сарацинів було розгромлене. На честь цієї події православна церква святкує день Покрови.

Образ Покрови завжди був символом України, адже він був найбільш шанованим у охоронців волі української - козаків. Образу Покрови вони присягали на вірність, образом Покрови їх благословляли. З особливим нетерпінням на Покрову чекають дівчата, адже після Покрови починаються весілля, які тривають до Пилипівки (27 листопада). Ті ж дівчата, які поки що не знайшли своєї долі, повинні молитися святий Покрівонці:"Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку". Не треба забувати, що Покрова схильна не до всіх дівчат, а лише до охайних, тих, хто не лінується і веде здоровий та моральний спосіб життя.

  

детальніше»

  

Народна матеріальна культура українців просякнута ідеєю звеличування хліба: культ хліба в українців відігравав особливу роль, розкриваючись у обрядово-ритуальній сфері та світоглядних уявленнях. Важко назвати народ, серед якого у такому розмаїтті, як у українців, побутував би обрядовий хліб. Він є головним атрибутом усієї обрядовості й насамперед пов'язаний з життєвими циклами людини — від її народження до смерті. Найбільшої різноманітності та символічності він набув у весільній обрядовості, що цілком логічно: адже саме весілля в традиційному українському суспільстві символізувало народження сім'ї і продовження в поколіннях. Через це, аби забезпечити родинне щастя та безперервність життя, такого великого значення надавалося магічності всіх обрядових дій та обрядових атрибутів.

Українська етнографія

  

У свою чергу весілля є одним з найбільш яскравих родинних свят, що поєднувало покоління і родини. Весілля в середовищі українців являло собою справжню урочисту драму, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання (рушників, словин, брання рушників, змовин), коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Сватання з умиканням добре описане Левассер де Бопланом стосовно XVII ст.: «Хоч хлібороби вважаються кріпаками, одначе здавна користуються правом і свободою викрадати під час танку шляхетних дівиць, навіть дочок свого поміщика. Але при цьому моторність і спритність необхідні: викрадач неодмінно повинен вислизнути із здобиччю в сусідній лісочок і переховуватися там не менше 24 годин. Тільки тоді прощають сміливця, інакше пропала його голівонька». Єдиною умовою такого викрадання мала бути попередня згода самої дівчини. Традиційне сватання, особливо поширене з XIX ст., відбувалося у формі переговорів послів молодого з батьками дівчини. Цей досить складний обряд вельми стисло описав Тарас Шевченко: «Покохавшись літо чи то два... парубок до дівчиного батька й матері посила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку».

На весіллі неодмінно діяли так звані весільні чини, кожний з яких виконував свою певну обрядову роль. Розпоряджався весільним дійством дружко або староста (сват), йому допомагала старостина (сваха, свашка), що розпоряджалася подарунками, краянням хліба, покриванням молодої. До почту молодих входили й особи, які виконували якісь одномоментні функції: світилка, що стежила, аби не згасли свічки при виконанні обряду посаду; хорунжий, що ходив із весільною корогвою; солов'ї, котрі «продавали» придане нареченої; гудаки (веселики, музики), які забезпечували музичне супроводження весілля; кошельник — розпорядник обряду обдарування; обряд пов'язування намітки виконували приданки, закосяни, свашки, випікання короваю — коровайниці, виготовлення вінків — вінкоплетниці, перевезення приданого — візники (возниці, кодаші). Усі ж учасники весілля мали спільну назву весільних гостей (сватів, сватьбових). Важливою складовою весільної обрядовості є вінчання — церковне освячення шлюбу, впроваджене церквою відповідно до указу Синоду 1843 р. Воно повинно було проводитись в один день із народним весіллям, але за традицією відбувалося переважно до посаду — центрального дійства в народній весільній обрядовості. Колись обряд розплітання коси та покривання голови молодої очіпком та наміткою здійснювався у домі молодої приданками та свекрухою, наприкінці ж XIX ст. — як у домі молодої, так і в оселі молодого приданками, свекрухою, а іноді й самим молодим. Наречену садовили на діжу, брат або приданка розплітали їй косу і мастили волосся маслом або медом. Обряд посаду нерідко поєднувався з покриванням: свахи покривали голову нареченої білою наміткою — серпанком, поверх якої надягали весільний вінок.



Источник: http://angelsdress.at.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: Artem (20.03.2009)
Просмотров: 1492 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Четверг
04.03.2021
21:20
Категории каталога
Мои статьи [8]
Форма входа
Приветствую Вас Гость!
Наш опрос
Что бы Вы хотели изменить в нашем сайте
Всего ответов: 125
Друзья сайта

Copyright MyCorp © 2021