В сучасній українській весільній обрядовості зберігаються пережитки різних форм сімейного життя. Деякі із них ведуть початок із часів полігамної сім'ї і матріархату. Уже в найдавніші часи предки українців мали моногамну сім'ю і матріархальний устрій. Саме тоді сформувався також в загальних рисах весільний обряд, увібравши в себе ряд пережитків, які обрядовою дією заступали найдавніші реалії (викрадання чи "умикання" молодої, ритуал продажу молодої та ін.).

Традиційне українське весілля має багато місцевих різновидів, позначених рисами театралізованих магічних актів. На них можна помітити нашарування пізніших часів - княжої доби, періоду козацтва.

Цілий ритуал складається із трьох фаз - передвесільної, власне весільної, післявесільної, що є усталеними на всіх етнічних українських землях. Передвесільна фаза передбачає сватання і заручини. Сватання може відбуватись задовго до весілля. Після сватання шлюбний процес ще можна припинити. Заручини вважа-лися правовим вирішальним кроком, після якого обов'язково повинно відбутися весілля.

Друга фаза починається із запросин весільної дружини і випікання короваю (ритуального весільного хліба). Основні події розгортаються з п'ятниці до неділі. Центральна частина - перехід молодої в дім молодого - відбувається в неділю.

Завершується весілля в понеділок, коли ведуться післявесільні розваги, співають пісень, ділять коровай (часом коровай ділять у неділю).

Основний перебіг другої фази приблизно такий: випікання короваю, співання коровайних пісень; запросини родини і гостей на весілля; дівич-вечір, завивання вінків і букетів, квітчання гильця, співання пісень про гильце, розплітання коси молодої і співання сумних пісень; обід; поїзд молодого до молодої; брат "продає" молоду; шлюб у церкві; молодий повертається додому з молодою; гостина, танці, пісні; подарунки родині молодого; прощання молодої з дружками, родиною; завивання хустки.

Ролі в обряді об'єднуються у дві ґрупи: молодий і молода з найближчою родиною, роль яких в цілому пасивна, й весільні дружини з боків молодого та молодої (старости, дружки і дружби, бояри, свахи). Ці другі виконують більшість ритуалів і співів. Пісень, задіяних в українському весільному обряді, нараховується понад 1500. Їх умовно можна поділити на кілька тематичних ґруп: пісні, що пояснюють дії весільної драми (жалі батьків за дочкою, молодої за ріднею, непевність у майбутті і т.н.); пісні з проханням до Бога і святих дати молодим добру долю; пісні-величання молодих та їх родичів; мотиви-голосіння (гірка жіноча доля, важке життя у чужій родині); жартівливі й кепкувальні пісні.

На весіллі співають також багато звичайних, необрядових пісень, балад, коломийок. Більшість обрядових пісень мають яскраво виражений ліричний характер. Надзвичайно показовими для весільного обряду є специфічні наспіви-формули - "ладкання" (темами яких є величання, жарт, іноді й фривольність), а також лірико-драматичні "журні" пісні.
На традиційному українському весіллі обов'язковою є присутність "музики" (невеликого оркестру чи ансамблю), яка грає туш, "вівати", "марші", бере участь у переходах і переїздах молодих, виграє до танцю, акомпанує співові.