Українські традиції - це різноманітні звичаї, що наділені багатим внутрішнім прихованим змістом. Фольклор містить у собі величезний потенціал народу, відбиваючи його менталітет і пріоритети. Протягом багатьох сторіч і століть формувалася традиція, що відбивала у своєму змісті архетип як щось властиве тому або іншому народові, яке робить його оригінальним з погляду історії культури. Звичаї - це результат довгого шляху становлення й удосконалення ритуального дійства народу.
Розглядаючи фольклор, у якому знаходиться тонка душа народної традиції, ми можемо знайти і розкрити ті особливості, що дозволять говорити нам про смислове і символічне значення обряду.
Сакральний зміст ритуалу часто втрачає свою семантику і тоді приходиться говорити не про сакральність, а про свято, що відзначають так, а не інакше в силу сформованої протягом століть традиції, якої дотримувались наші бабусі і дідусі. У такому випадку доводиться вести мову про свято, значимість якого знають далеко не всі, мало того, не в кожному це торкає щиросердечних струн власного бажаного інтересу.
У ХХ столітті складно відшукати ті, традиції, що пошановує народ і знає всю глибину цього явища. Весілля, найчастіше, святкують, відповідно до наставлянь батьків, що підказують що і як повинно відбуватися, наставляють своїх дітей прямо в процесі свята. У такому випадку нам не доводиться говорити про те, що ця традиція вмре разом зі старшим поколінням, залишивши тільки свою назву і деякі нечіткі спогади з цього приводу.
Весілля є одним з таких найдавніших свят. Як унікальне ритуальне дійство, що існує на нашій українській землі вже багато років і в нинішній час має розповсюджений характер, воно не втрачає своєї актуальності. Під святом мається на увазі якесь дійство, що наділене сакральним змістом і має свої характерні риси [1]. Ця стаття базується на зібраному і проаналізованому матеріалі в одній з областей України. У Житомирській області існує невелике містечко Баранівка, що ще зовсім недавно називалося селищем міського типу, де автором були проведені дослідження фольклору зокрема свята весілля. Як показують спостереження в західній і центральній частині України в невеликих містах і селищах зберігаються традиції, що не втратили свого значення і на сьогодні.
Весілля - стародавній звичай, що іде своїми коренями в далеке минуле і являють собою якесь дійство з елементами театральності [2]. Усе дійство пронизане символічним змістом, що додає весіллю свій неповторний колорит і специфічний сценарій, у якому беруть участь усі присвячені особи. Символічними є не тільки структура, але і всі деталі, якими супроводжується весілля. Коло посвячених охоплює всіх присутніх людей тим або іншим чином, що є пов'язані з цим святом певними узами. Окремого розгляду заслуговують пісні, що носять як повчальний, так і символічний характер.
Ця робота спрямована більш на загальний аналіз весілля. У своїй роботі ми постараємося охопити й освітити якнайбільше матеріалу, що буде носити характер, що описово-аналізує, даний ритуалу.
Весілля умовно можна розділити на кілька ключових етапів, з яких воно, по суті, складається. Мова йде про сватання, самого весілля і "потрусин". Кожна дія має свій стиль, час і свої риси святкування, якими вона і відрізняється від інших частин весілля.
Основні моменти сватання зводяться до того, що наречений вибирає сватів, що підуть сватати дівчину в будинок її батьків. Вибір сватів - це відповідальний момент, тому що від нього залежить результат і подальший розвиток подій самого весілля. Вони по суті є представниками молодого. Дія відбувається як би по "сценарію", беручи в основу той момент, що усі сватання відбуваються за аналогією мов би за планом.
Переступивши поріг, одержавши дозвіл ввійти в будинок, свати кланяються в знак вітання і подяки господарям будинку. Потім запитують, чи туди вони прийшли, де живе прекрасна дівиця і т.п. Батьки дівчини, заздалегідь приготувавши до приходу сватів, зустрічають їх хлібом - сіллю і накритим до обіду столом. Далі, відбувається те що за столом мова зводяться до того, що у Вас є красива молода дівиця, а в нас молодий хлопець, якому прийшла до серця саме ця дівчина. Якщо дівчина згодна вийти заміж за цього "доброго молодця", вона виносить рушники, якими перев'язує руку кожному сватові, це означає, що дівчина приймає сватів і їхню пропозицію. У такому виді сватання збереглося на даний момент у досліджуваному районі. За описом цього дійства жителями літнього віку, ми довідаємося, що сватання придбало більш просту форму протягом настільки довгого часу. Не дивлячись на це, символістика властива цьому святу не втратила свою красу і зміст. На ці мотиви була знята безліч українських фільмів, де розкривається суть українського весілля і сватання в тому числі. У цей же день вирішується де, коли і як буде відбуватися весілля. Традиційно склалося, що молодий відповідав за обручки, музику і транспорт на весілля, - молодій же приділялася роль зшити, а в наш час, - купити весільне плаття. Плаття, обов'язково повинне бути білосніжно білим, що символізує біле - тобто щасливе життя для пари, що йде під вінець. Такий же зміст мало кільце, поверхня якого повинна була бути такою ж якою хочуть бачити своє життя в шлюбних узах молодята. Тому кільце для весілля, вибирали з гладенькою поверхнею.
Весілля можна порівняти із середньовічним карнавалом, у якому брали участь усі присутні там, їм приділялися спеціальні ролі і костюми [2]. Ранок першого весільного дня починався з того, що молодий, домовившись о котрій, на чому і з ким він поїде за своєю нареченою, починав збирати все для цього необхідне. У сучасний час за молодою приїжджають на машинах, а не на конях як це робили раніш. Коли дружки і світилки прикрасять кульками, стрічечками і квітами машини, тоді батьки молодого (тому що від нього дійство переносилося в будинок молодої) обходили навколо всіх машин три рази, посипаючи їх зерном, цукерками і дрібними монетами, примовляючи: "У добру путь, на щасливе життя". Батько молодого супроводжуючи свою дружину в цьому ритуалі, ніс у руках ікону, а його дружина посипала "охрещувала" машини. Потім машини, у яких уже сиділи в першій машині - свати, у другій - світилки (їх було двоє і вони за повір'ями "освячували шлях" для молодого до будинку нареченої), потім третя машина з дружками і боярами (вони ж свідки), за тим машини з батьками й іншими гостями відправлялися в будинок до молодого. Приїхавши до неї, першою справою виходили свати і їхні дружини, що грають чергову міні сценку в діалоговому варіанті. " чи Сюди ми приїхали, де живе та сама дівчина, що забрала серце нашого молодого хлопця", відповідь була позитивною і тоді молодому і сватам (які залишалися представниками молодого ще зі сватання) ставили "перейми". Для того, що б пройти далі, потрібно було виконати ті умови, що ставилися для них, тому що вважалося, що чим сутужніше буде шлях, що проходить молодий до своєї нареченою, тим легше їм буде жити далі вдвох. Таким чином, після того, як молодий зміг прокласти собі і всім тим, з ким він приїхав шлях у будинок молодої, його очікувало наступне випробування, ярмо бояр і сватів - це викуп молодої. Такий обряд як викуп, зберігся у святкуванні весілля на всій території України. Суть цього обряду говорить про те, що представники намагаються "збити" ціну, а сторона, що представляє молоду намагаються по дорожче "продати". Представниками молодої були дружки (вони ж свідки), брати, сестри й інші родичі, і друзі молодої. По закінченню торгів, молодий міг побачити свою молоду в білому платті (до цього, він не міг побачити її в білому вбранні, у іншому випадку, їх очікувало нещастя). У цей момент бояри викуповували весільні стрічки в дружок, а наречена сватам дарувала і перев'язувала їх вишитими рушниками з почесним написом "сват", а для їхніх дружин маленькі хусточки. Тепер можна відправлятися на розпис у РАГС або в церкву вінчатися*. Усі виходять з будинку і відправляються на місце подальшого розвитку (святкування) події**.
Символіка місця, у якому відзначають весілля, у наш час зазнала деякого спрощення, але місця, що складають суть - залишаються незмінними. Центральне місце розташоване по центру приміщення, що відрізняється від всіх інших місць, на яких сидять запрошені. Воно звертає погляд на себе виділенням, особливими "умовами" розташування, що можна простежити навіть у кухонному начинні. Посуд трохи виділяється формою і зовнішнім виглядом, фужери, найчастіше, зв'язують двома стрічечками рожевою і синьою, що символізує з'єднання двох людей, що зв'язують себе шлюбними узами. На стіні, що знаходиться позаду від молодят, прикрашається, найчастіше вішають килимок, на ньому безліч кульок, а вгорі по центрі килима, обов'язково висить ікона з вишитим українським рушником***.
Входять у "курінь"**** першими молоді, а за ними всі наступні люди. Діти (молодий і молода), кланяються своїм батькам, що стоять біля входу і тримають над кожним хто входить усередину хліб із сіллю, якими зустрічали молоду пару. Цей знак з боку батьків виступає як символ вітання і благословення дітей на майбутнє спільне життя, а також запрошенням усім людям, що прийшли, розділити з ними свято. Молоді приймають поздоровлення, побажання і подарунки з боку обох сторін. Потім, проходячи далі в салон, молодих уводить першими за стіл старший сват, обводячи їхні три рази по периметру всього куреня, за тим, коли молоді займуть своє місце, до них приєднуються бояри і дружки*****, за ними світилки, потім родичі і друзі подружньої пари.
Нині увесь час, що приділяється на застілля, - веде тамада, а раніш ця роль випадала на сватів. Свати ж, у цей час невгамовно запрошують усіх гостей підтримати промовлений тост, а також регулюють надходження їжі і випивки за стіл. Кожен тост супроводжує голосне: "Гірко!", - з боку всіх присутніх. Інший варіант того ж тосту супроводжується такими словами: "Не будемо їсти, не будимо пити, поки не поцілується пара молода", або ж "Гіркая, гіркая вода - нехай поцілується пари молода". Цей обряд стосується не тільки молодят, але і свідків, прикладом пісеньки для їх "гірко", може бути: "Старший бояр, старший бояр на пеньочок сперся, не цілує старшу дружку, бо ще не нажерся". Так відбувається по кілька кіл, потім роблять перерву і знову усі повторюється заново.
Під час перерв відбуваються різні ігри і розваги, вони є різними в кожен окремий раз, але існують і такі, котрі повторюються на кожному весіллі тому що несуть у собі ритуальне дійство. Першим з них це викрадення нареченого, у перший день і нареченої на другий день. Відбувається це в такий спосіб, нареченого, як і наречену, викрадає людина з гостей або заздалегідь домовлена людина, що веде (ховає, тим самим викрадає) одного з молодят. Повернути (викупити) їх повинні бояри - молоду, а молодого - дружки за домовлену плату самим викрадачем. Подібний зміст таїться й у викраданні в нареченої весільної туфельки.
Після першого застілля, гості в основному розважаються, танцюючи разом з молодою парою. Після наступного застілля (якщо це свято триває один день), молодий повинен подарувати своїй тещі нові чоботи. Цей ритуал обов'язковим образом присутній на кожному весіллі даного регіону України. Обряд схожий на невелику сценку, що проводять "головні герої" свята. Заходить теща в зал у старому і порваному (спеціально підібраному заздалегідь) одязі і взутті****** з брудними ногами, що так само є обов'язковим моментом у цьому ритуалі. Проходячи в центр залу (або куреня), де їй уже приготували місце для того, що б вона присіла. Зять, побачивши свою тещу в такому вигляді, зобов'язується помити їй ноги й одягти на її ніжки*******, нові чоботи. Для більшої драматичності, свати допомагають молодому це зробити, підказуючи як це треба робити і пропонуючи йому в допомогу деякі речі, якими зятеві буде легше, швидше й ефективніше здійснити цю справу. Найчастіше в початковому варіанті, вони йому пропонують ті речі, якими зять мити ноги для тещі не може, це може бути все що завгодно аж до кухонної тертки, потім якусь ганчірочку і рушник для завершення цього процесу. Помивши ноги, молодий, починає приміряти нові чоботи. Він надягає, а теща в цей момент усіляко йому заважає, потім говорить, що вони їй тиснуть. Для того, що б взуття прийшло тещі по нозі, молодий вкладає в чоботи гроші і так продовжується до того моменту поки обидві сторони не прийдуть до згоди і молодий вдягне на ніжки тещі нові чоботи. Потім, вони як би випробуючи їх на міцність, зять з тещею танцюють танець "Чоботи"******** (3).
Наступний обряд відбувається між молодим і молодою, зміст якого, полягає в тому, щоб з дівчини, наречена стала дружиною (жінкою). Наречений знімає з волосся молодої усі прикраси і шпильки, потім знімає фату, зав'язуючи їй на голову хустку, що символізує, що вона стала його дружиною - жінкою. У момент підняття молодої зі стільчика, та дівчина, що першою сяде на її місце по прикметі, вийде першою заміж*********. Коли молода стала "жінкою", вона прощається з усіма своїми не замужніми подружками, танцюючи з ними останній вальс. Вибираючи по одній з кола молодих дівчин, наречена надягає дівчині на голову свою фату, що виражає благословення з боку нареченої для дівчат, що б вони вийшли заміж.
Весілля, це не просто привід зібратися разом і побажати молодятам здоров'я і щастя. Але і пройти всі ті умови святкування весілля для подальшого щасливого життя. Сподіваюся, що обряди і звичаї так швидко і назавжди не підуть з нашої пам'яті, адже в них нічого поганого немає. Вони не просто несуть радість і різноманітність у самому святкуванні, але несуть у собі глибокий зміст, що формувався протягом довгих років, безліччю традицій. Наші свята це не тільки наші традиції, це і наші світоглядні переконання. Не варто відрікатися від нашої історії, традиції і ментальності. Адже наші традиції це самі ми.

Зноски:

* В зависимости от того, сколько дне праздновалась свадьба (1 или 2), если два, то в субботу расписывались, а в воскресенье ехали в церковь. Если же праздник длился один день, т.е. свадьба на общем основании, то делали и то и другое в один день. Суббота считается, что праздник у нее, а в воскресенье у него.
** В более раннее время свадьбу отмечали в шалашах, это сооружение строили и украшали, а определённом месте и украшали его "посвященные" люди. Сейчас, чаще всего отмечают в кафе и т.п.
*** Убранство данного описываемого места имеет свои варианты.
**** В дальнейшем будет употребляться данный термин в обозначении места, где проходит свадьба.
*****Старший бояр садится со своей дружкой по руке жениха и аналогично вторая дружка со своим бояром по руке молодой.
****** В последнее время тёща заходит в полиэтиленовых кулёчках завязанных сверху или держатся за счет резинок. Или в вырезанных из пластика туфли в форме "лодочек".
******* По старому стилю это были не сапоги, а чёботы от чего в народе до сих пор этот обряд называют "чёботами".
******** Где звучат такие слова как "Чоботи, чоботи, Ви мої, надоїли, чоботи, Ви мої…"
********* В этот момент, молодая, бросает свой букет цветов в сторону, где находятся молодые девушки. Та, которая поймает букет первой, по приданию легенд - первой выйдет замуж.